2017 був роком 100-річчя початку Української Революції. Маю на увазі ту революцію 1917-21 років. Хоча, цікаво і символічно, що на останніх 30 років цього «постреволюційного» сторіччя випало аж кілька нових Українських Революцій. І останню з них, ми ще, здається, до кінця не пережили…

Віддавна цікавлячись воєнною історією, прийшов до висновку, що події цього кривавого століття, дивлячись з перспективи, для розвитку українського соціуму і його аспектів, пов’язаних з військо вістю, виглядають доволі логічними…

Стихійна революція 1917-го у Наддніпрянській Україні, Центральна Рада з боєм під Крутами, Гетьманат, Директорія з отаманщиною та війною з червоною і білою Росією, Листопадове Повстання у Львові і Українсько-Польська війна, Зимові Походи, Холодний Яр, Українська Військова Організація, ОУН, Голодомор, кривава Друга світова з мільйонами вбитих українців і Українська Повстанська Армія, як у багатьох відношеннях зразковий приклад організованого збройного опору. І поразки, поразки, поразки. (Але хіба не так само було у тих же ж поляків між 1795 і 1918 чи, може, 1945, чи й 1989 роками?).

І після двох поколінь без війни – Революційна Зима і 2014-й. Бої на Грушевського і штурм Майдану, палаючий беркутівський БеТееР та Інститутська... «Зелені чоловічки» та мобілізація, Відродження Збройних Сил та Національної Гвардії, добровольчі та волонтерські рухи… Усвідомлення (ще, напевно, недостатнє) того, що це - не проста війна, що це - не просто збройна боротьба за звільнення частини Української території від проросійських сепаратистів, це - частина світової гібридної війни за душі вже не мільйонів, а мільярдів. Що є шанс і треба перемагати…

На малюнку: підполковник Чорних запорожців Федір Божко зриває російський прапор з балкона в Києві 1919 р. Худ. Богдан Піргач. (Деталі, наприклад, тут: http://ru.warriors.wikia.com/wiki/Фёдор_Божко).

 

І у цій постмодерній війні, крім ліній і територій, прокреслених у Мінську, - у кожного свій фронт і тил - у голові кожного.

Так от, мені видається, що, насправді, весь цей, з першого погляду, - український столітній хаос (1917-2017) мав певну логіку. Все йде по висхідній: більшість тих, хто творить і воює, загалом, у підсумку, не робить вже стільки «стратегічних» помилок, як його попередники.

Що б там хто не казав про методи, але мені видається величезною заслугою творців УПА те, що вже у зародку було знищено «отаманщину», як основне зло попередніх етапів національно-визвольної боротьби. І неоднозначний у багатьох відношеннях міліарний рух, попри цілковиту поразку, таки перетворився на символ національного спротиву і вже як символ – відіграв дуже важливу роль у трансформації свідомості українців останніх десятиліть (і особливо – після 2013-го).

Що б там хто не казав про «зраду» і корупцію, але політичному та військовому керівництву країни таки вдалося, скориставшись значною «пасіонарністю» мас, відродити Збройні Сили та інші військові формування. А використання добровольчих підрозділів на початковому етапі війни з наступним їх приведенням до менш-більш «регулярного» вигляду, я б взагалі назвав зразковим з точки зору поборювання «отаманщини». (Нехай не ображаються комбатанти добровольчих підрозділів, але про потенціали цієї «отаманщини», вони знають краще від мене).

І ще про політичне та військове керівництво країни: так, їх не порівняєш з Ататюрком, Маннергеймом та Пілсудським. Але порівняйте Турчинових-Авакових-Порошенків з Грушевськими-Скоропадськими-Петлюрами. Так, у «сьогоднішніх» все далеке від ідеалу, але подивіться на карту - де проходить фронт? І ще згадайте, що попри політичну «різношерстість», наші військові підрозділи між собою таки не воювали…

Володимир Булишин

На малюнку: "Соняхи" (худ. Радо Явор, Словаччина).

Командир танку Артем Абрамович пішов на таран російського Т-72. Це рішення коштувало йому життя, але допомогло врятувати АТОвців, які відступали. Артемові присвоєно звання Героя України посмертно. Деталі, наприклад, тут: http://tyzhden.ua/Society/138318